У даній публікації спробую донести відношення Чернієвського Всеволода Леонідовича до роботи. Знаючи характер свого батька, я можу з впевненістю стверджувати, що він працював самовіддано з високим ступенем сумлінності і не сприймав мінімальних результатів.
 |
| Тимофіївка 1962 рік. |
Він генерував нові ідеї, методики і підходи, створював різножанрові творчі колективи і ставив собі максимальну планку в досягненні поставлених задач. Він не припускав навіть думки про те, що до роботи можна відноситися аби як, для галочки, чи просто створювати імітацію роботи заради отримання заробітньої плати. З дитинства я пам'ятаю його відмінну гру на баяні, під час якої досконально вигравалася кожна нотка, кожна тривалість, витримувалася кожна пауза. Звучання вальсу, польки чи фокстроту у його виконанні створювало особливу атмосферу чогось величного і недосяжного, від чого перехоплювало подих і наповнювало душу якоюсь неповторною благодаттю. Зачарований його грою, я пробував тихенько, коли батько був на роботі, підбирати якісь мелодії на його баяні. Одного разу він мене застав за цим заняттям і сказав: "Мелодію не можна грати "навпомацки", музика не терпить фальші, справжній музикант повинен вміти виражати свою відчуття і свій характер через ноти чітко і без лукавства."
Учні мого батька грали в духовому та естрадно - духовому оркестрах, вокально - інструментальному ансамблі, оркестрі народних інструментів, ансамблі сопілкарів, співали в хорі, вокальних ансамблях, а також як окремі солісти - вокалісти і він завжди наполегливо дотримувався високих стандартів якості виконання і максимальної чіткості відтворення звуків.
Ще до того, як прозвучить музичний твір на сцені, він уже звучав у його уяві, творчому задумі і звучав досконально. Цієї досконалості він намагався завжди досягти на сцені, а прагнення до досконалості завжди приводить до позитивних результатів.
Він відрізнявся від перфекціоністів.
З перших кроків своєї роботи на освітянській ниві, Всеволод Леонідович привертав увагу і викликав симпатію в учнів, колег і друзів та керівництва своїм щирим і доброзичливим відношенням до людей і намаганням як найкраще виконати свою роботу. Таку рису достойно оцінила і тогочасна культурно-освітня керівна еліта Краснопілля, яка на той час не була переобтяжена процесами надмірної перфекціоністської самопрезентації і створювала сприятливі умови для культурно - естетичого, освітнього розвитку селища і району. Саме завдяки таким тенденціям у розвитку соціально - культурного простору Краснопільщини, мого батька запросили працювати в Краснопільську середню школу №1, надали квартиру і створювали всі умови для розкриття його творчого потенціалу. На той час йому вже не потрібно було щось комусь постійно доводити, його вже побачили в роботі і відчули його потенційні можливості. Культурно - освітнє середовище середини шістедисятих років минулого століття значно відрізнялося від сучасного саме якісним кадровим наповненням, розвитком і підтримкою творчого потенціалу і мінімальним рівнем нездорового перфекціонізму. Представники творчої інтелегенції Краснопільщини підтримували щирі творчі контакти та дружні зв'язки між собою, допомагали один одному, постійно працювали над самовдосконаленням і вдосконалювали свої творчі колективи. В результаті у першій і другій школі були створені духові оркестри і вокально інструментальні ансамблі, вокальні та хорові колективи. Творчі колективи працювали в дусі здорової конкуренції і взаємодопомоги, формувалася сильна культурно - освітня еліта, яка у свою чергу позитивно впливала на культурно - освітнє обслуговування населення Краснопільщини. Всеволод Леонідович вмів робити грамотні інструментовки для духових оркестрів, вокально - інструментальних оансамблів і допомагав у цьому питанні своїм колегам, які працювали в інших закладах освіти чи культури. Пом'ятаю з дитинства в нашому будинку частими гостями були керівники творчих колективів нашого селища та району та області, педагоги, які з захопленням обговорювали різноманітні аспекти своєї творчої діяльності, генерували ідеї, ділилися планами та мріями. Мені імпонували такі зустрічі, це був достойний рівень спілкування, наповнений щирістю, доброзичливістю, і десь у глибині душі, мабуть, підсвідомо я хотів бути схожим на них.
