 |
| 1988 рік – участь у телетурнірі «Сонячні кларнети». Фото після зйомки на телебачення. |
За роки свого існування капела виховала сотні прекрасних співаків-хористів, аматорів-виконавців високого рівня. Вони були, є і будуть закохані у Музику, розмовляють цією Мовою Душі з вами, слухачами, і їх мистецтво нікого не залишить байдужим. А вчить їх цієї Мови талановитий наставник, незмінний керівник, майстер своєї справи Всеволод Леонідович Чернієвський. З ним наша сьогоднішня розмова.
– Всеволоде Леонідовичу, як беззмінний художній керівник капели, можете розповісти як з’явилася ідея створити такий хор? З чого все починалось?
– Якщо говорити про історію капели, то думка створити її виникла вже дуже давно. Що таке капела? – це спів без супроводу. Суть полягає в тому, що на відміну від хору, де є тільки дві, може три партії, капела складається з чотирьох і більше. Наша, наприклад, з п’яти: три жіночих партії і дві чоловічих – сопрано, альт перший, альт другий, тенори і баси. І коли вони звучать, то створюють гармонію звуків, йде такий хоровий імпульс, що музичний супровід абсолютно не потрібен. Те ж саме стосується і малих форм, тобто дуетів, тріо, квартетів, квінтетів і т.д. Спів без музики – це моє хобі, моя пристрасть. І з’явилася вона давно, коли я ще був молодим студентом.
Мені, як відміннику на курсі хорового диригування в Московському університеті ім. Крупської, де я навчався заочно, дали можливість поїхати на практику в Прибалтику, в м. Каунас. Саме там до мене й прийшло це, я захопився акапельним співом. В перший же день, як я туди прибув, гуляючи містом, почув надзвичайно гарний спів, який лунав із одного з літніх кафе. То була компанія чоловіків, які співали на чотири голоси. Яким же було моє здивування, коли дізнався, що жоден з них не має спеціальної музичної освіти, вони просто співали для власного задоволення! Вже потім я довідався, що традиція співати у цій країні була чи не найголовнішою, люди починають співати з шкільних років і продовжують це робити все доросле життя.
Остаточно впевнився, що буду займатися цим все своє життя, коли почув дитячий хор в тому інтернаті, де проходив практику. В найдрібніших деталях пам’ятаю той момент і ті відчуття, які мене заполонили. Ніколи не чув нічого подібного, такої гармонії голосів та звуків. Спочатку навіть промайнула думка кинути цю справу, бо зрозумів, що ніколи не зможу досягти такого рівня в хоровому мистецтві. Та керівник колективу, невеличка жіночка, по закінченні уроку сказала одну річ, яка стала стимулом в моїй творчості.
Розповіла, що культура Київської Русі три століття тому була на такому високому рівні, що на неї рівнялася вся Європа. Та занепала за довгі роки, в тому числі через татарський гніт, який повільно вбивав її. І якщо я зможу створити такий хор у себе на Батьківщині, і нехай не на сто, хоча б на десять відсотків досягти його майстерності, це буде важливою справою.
– Як гадаєте, Вам це вдалося?
– Думаю, що так. По-перше, хорових колективів в нашій області дуже мало, а таких, що співають акапельно, на чотири-п’ять партій, крім нашої і взагалі немає. А по-друге, моя основна мета у цій справі залучати якомога більше молоді. Мені хочеться, щоб молоді люди й самі зрозуміли, полюбили цю музику, пронесли її у майбутнє, продовжили її у своїх дітях, не дали згаснути у ритмі сучасного життя. А я бачу, що це здійснюється і радію, коли дівчата з мого колективу приходять і розповідають, що вже співають цих пісень своїм малюкам.
– Скільки учасників капели зараз і скільки пройшло через колектив з часу її створення? Є «старожили», які співають тут найдовше?
– Зараз в капелі до тридцяти учасників. Але через те, що більшість з них молодь, студенти, які навчаються в інших містах, репетиції відбуваються лише на вихідних, причому зібрати повний склад ніколи не вдається. Але ми знаходимо компроміси, головне, що в людей є бажання і мене це надзвичайно тішить.
Розучуємо партії окремими групами, так навіть краще. Не дуже давно прийшли нові дівчата – Аня Конєва, Світлана Козир, Марина Майборода, Римма Лавриненко, з ними займався окремо, потім ставив до досвідчених учасників, які вже впевнено тримають партії.
А із старожилів – мій син Юрій Чернієвський, Олександр Куцеренко, також до них можна віднести Юрія Кононенка, який співає в мене ще з п’ятого класу школи, Вікторію Рудику, Інну Сівокозову, Віру Бордюгову, Тетяну Дем’яненко, Людмилу Столбцову, Максима Смирнова, Миколу Дем’яненка, Руслана Федорці, Руслана Кудренка. Вони хоч і молодші, але постійні і незмінні учасники капели.
А з моменту створення пройшло справді дуже багато людей, не одна і не дві сотні, набагато більше. Є такі, яких вже й нема, на жаль, серед нас. Пам’ятаю вчителів Антоніну Василівну Вербенко, Варвару Терентіївну Бондаренко, ще Олексій Михайлович Фурсов, Олександр Сергійович Ісакович, Марія Федорівна Костенко, і ще багато людей, гарних співаків. Учасники змінюються, хтось іде, на їх місце приходять нові, але хор живе і хочеться, щоб він жив якомога довше.
– Як Вам вдається досягати таких відмінних результатів в роботі з людьми, які, по суті, не мають музичної освіти? Є у Вас якась власна формула успіху?
– Не те, що формула, але своя методика є. Насамперед, це так звані «розспівки», таких немає ніде в нашій області. Вони відрізняються за часом, тривають 5-7 хвилин, але дають результати як півгодинні. Можу сказати з впевненістю і без зайвої скромності, що з цими розспівками, навіть якщо ви до цього ніколи не співали, скажімо, днів за десять будете співати на достатньому рівні.
Пам’ятаю, коли працював у Самотоївській школі, мені дали клас із тридцяти чоловік, то з них тільки один не співав. Все залежить від підходу і методики. Особливу увагу звертаю на артикуляційний апарат, правильну тембральну вібрацію. (Після цих слів Всеволод Леонідович на особистому прикладі продемонстрував різницю в звучанні при правильному і неправильному співі, викликавши невільну посмішку, але не залишивши сумнівів у його правоті). А що ви думали? Я й учнів своїх так навчаю і це дає свої плоди.
– Наскільки відомо, виступи хорової капели не обмежуються лише районною сценою. Можете пригадати, скільки дали концертів і який для Вас є найпам’ятнішим?
– Добре пам’ятаю, як їздили капелою на фестиваль «Сонячні кларнети» з Олександром Мажарою, це був один з найяскравіших виступів, адже й сцена високого рівня. Був запис на телебаченні і сюжет з нашим виступом кілька разів демонстрував український державний телеканал.
Також виступали в театрі ім. Щепкіна, їздили в Охтирку, Велику Писарівку, Конотоп, всіх концертів вже й не згадаєш, бо таких було дуже багато. Це зараз рідко виступаємо, в першу чергу, і як завжди через брак коштів. А показати є що, ви ж самі мабуть бачили на звітному концерті. Багато цікавих номерів, поставлених учасниками капели, створений нещодавно камерний хор, також жіноче тріо, чоловічий квартет, дуети, сольні номери.
– Самодіяльна хорова капела – звучить досить серйозно, а чи були якісь курйозні випадки під час виступів?
– Ні, такого не буває, тому, що в мене завжди всі добре підготовлені, та й самі учасники ставляться до виступів серйозно. Навіть молоді дівчата, які щойно прийшли, дуже відповідальні, хоча й побоюються виходити на сцену спочатку. Тож я пропоную їм «записатися», щоб не так боязко було, а сам оператору кажу, щоб той відключав фонограму і дівчина співає сама, впевнена, що звучить запис.
Різні випадки бувають. Ще споконвічна проблема в нас – це вивчення текстів пісень. Бачили – на сцені всі стояли з папками, в яких нібито ноти? Які там ноти, то слова, а партії вони всі добре знають! (сміється).
– Все своє життя Ви присвятили улюбленій справі, служінню музиці, виховали не одне покоління талановитих співаків і музикантів. Ви вважаєте себе щасливою людиною?
– Хор – це моє життя. Інколи говорять, навіщо мені скільки клопоту, адже справа ця дійсно не з легких, можна було б створити невеличкий ансамбль, наскільки простіше б було. Такі люди мене не розуміють, і я їм відповідаю, що в цьому сенс мого життя, можна сказати, що я отримую своєрідний «допінг» від цього.
Взявши собі за мету поставити, наприклад, камерний хор, чи жіноче тріо, неважливо, коли зроблю це, почую, що він звучить, я отримую стільки позитивного заряду та сил! Як бачу, що молодь залучається, сприймає це мистецтво, відчуваю, що недарма роблю свою справу. Тому можу сказати – так, я щаслива людина.
– Не готуєте собі наступника, людину, яка буде продовжувати вашу справу?
– На мій превеликий жаль, таких немає. Я готував своїх дітей, і син, і донька вчилися музиці, мають музичну освіту, але донька зараз займається власною справою, зовсім не пов’язаною з нею, а син більше цікавиться вокально - інструментальною музикою, студійною роботою, комп'ютерними та MIDI технологіями. Хоча, звичайно, я дуже часто звертаюся до нього, щоб він зробив мені аранжування та запис музичного супроводу для вокальних ансамблів чи окремих виконавців, але в глибині душі я бачу його в якості хормейстера, який би міг стати моїм наступником. Так склалося, що його більше цікавить сучасна вокально - інструментальна естрадна музика і комп'ютерне аранжування. Я поважаю його вибір і бажаю йому власних творчих успіхів!
Автор: Алла ЛЕУНОВА.
Редакція: Юрій Чернієвський.
